Поради психолога: як виростити дитину щасливою людиною

Вирішальну роль сім'ї у формуванні особистості дитини, у вихованні її морально-духовних, емоційних, інтелектуальних якостей не раз підкреслювали у своїх працях відомі педагоги і громадські діячі. Проблема спілкування батьків і дітей в сім'ї є предметом пильної уваги і сьогодні.

Можна виділити два типи психологічного клімату спілкування: діалогічний, при якому домінує особистість і духовно орієнтована взаємодія між батьками і дітьми, морально-ціннісні стосунки в сім'ї; монологічний, для якого характерні формальні, стандартизовані, авторитарні і інші непродуктивні стилі спілкування між ними.

На жаль, сьогодні пануючим є другий стиль. Все частіше нас лякають повідомлення про зростання насильства з боку батьків і близьких дорослих відносно дітей раннього і дошкільного віку. Найчастіше це трактується як виховання слухняності і дисципліни. Проаналізувавши переважну більшість подібних ситуацій, саме так і можна узагальнити аргументацію батьків: не виконує вимог дорослих; без дозволу включає побутові прилади дома; малює на стіні, столі, паперах дорослих; влаштовує істерики проти вимог, неохайний в побуті і тому подібне.

Сумна картина вимальовується, коли аналізуємо характер дисциплінарних реакцій близьких дорослих на подібну поведінку прояву дитини. Переважають різкі, жорсткі критичні судження дій дитини. Наші цільові спостереження дають підстави стверджувати, що таке явище трапляється в кожній сім'ї, а в 85-90% це провідний спосіб виховання дошкільника. Характерно і те, що у випадках, коли дитина не піддається дії з перших таких уроків, більшість дорослих прибігають до ще жорсткішого засудження дитини, додаючи загрози і навіть не замислюючись над їх змістом: "Я тебе не люблю! Ти знову насвинячила"; "Я віддам твої іграшки іншим дітям, вони їх зберігатимуть. Тоді побачиш, як тобі"; "Доведеться твої руки, покарати строго, щоб не малювали.".

Досить великий відсоток дорослих (30-43%) вдається і до фізичних покарань дітей. Помітимо самі батьки не вважають свої дії фізичним насильством над дитиною! Маємо на увазі легкі запотиличники, шльопання, узяття за вухо, заборону бути в колі сім'ї і тому подібне. Свідомо вилучаємо з нашого аналізу одиничні випадки справжнього знущання близьких дорослих над дітьми. Це окрема серйозна проблема. І вирішувати її мають не педагоги, а разом усі органи опіки.

Помітимо: ми аналізували сім'ї, визнані цілком пристойними, до яких у вихователів не було ніяких претензій. На жаль, в садках в основному не дуже заклопотані проблемами сімей. Лише коли дитина починає серйозно турбувати педагога, він звертається до батьків по допомогу. І тут часто все обертається зростанням жорсткості батьківських реакцій, посиленням авторитаризму і тому подібне.

Виходячи зі сказаного вище, вважаємо, що назріла гостра необхідність відновити систему роботи з підготовки молоді до батьківства: зокрема, знову ввести курс психології в старших класах школи; відновити спецкурс для студентів ВНЗ, а для педагогічних ВНЗ - повний курс сімейної психології; відновити систему просвіти молодих батьків.
Актуальна і проблема психологічної служби в дошкільній установі. Сьогодні психологи дитячих садків працюють автономно, підпорядковані спецоб'єднанням. А треба ж тісну взаємодію психолога з педагогами, медиками, батьками, тобто гармонійну співпрацю всіх служб системи дошкільного вихованні сім'ї. Психолога дошкільника слід готувати прицільно: повинна бути спеціалізація на факультеті практичної психології, де молодого фахівця учили б знаходити "ключик до дитячої душі" (Л. Венгер).

Мають бути розроблені сучасні методики оволодіння майстерністю, до якої закликав Василь Сухомлинський, підкреслюючи, що в серці кожної дитини звучить своя струна, на свій лад. Уміння почути звучання цієї струни і налаштувати струну свого серця на його лад. Надзадача, реалізація якої і є основою гуманно-особової педагогіки, педагогіки розвитку.

Усе більш загрозливою для психічного здоров'я є відсутність спадкоємності в розумінні готовності дитини до шкільного навчання психолого-педагогічних служб садка і школи. Слід жорстко припинити розгул "тестування і діагностики" під час прийому дитини в школу.

При визначенні готовності дитини до шкільного навчання головними параметрами мають бути фізичне і розумове здоров'я. Адже наукою не раз доведено, що нормальна, фізично і розумово здорова шестирічна дитина без знання букв, уміння читати,  здатна успішно рости духовно і інтелектуально, а отже, і добре вчитися. В той же час украй необхідно організаційно визначити долю тих шестирічок, які з тих або інших причин не готові до навчання в школі: повторне перебування в старшій групі дитячого садка ніяк не вирішує проблеми індивідуальної корекційної роботи, а часто значно ускладнює її. Очевидно ж потрібна підготовча група.

Слід забезпечити інтеграцію зусиль батьківської, педагогічної, медичної громадськості і усіх державних інститутів, які в силу своїх професійних обов'язків займаються дошкільним дитинством, щоб зробити дієвими гасла "Кожній дитині - рівний доступ до освіти" і "Дитина має право народитися і рости здоровою" .