Я народилась в Одесі, де прожила всі шістнадцять років свого, хай і не дуже щасливого, але яскравого життя. Із самого початку підтримувала Майдан, згодом – Одеський Майдан, але відвідати Ходу за Мир все ніяк не вдавалось через постійні справи. Ось і цього ранку я поверталась від сестри, дрімала на останньому сидінні автобусу, думаючи про домашні справи, аж раптом побачила рідні жовто-блакитні прапори на Дерибасівській, величезний натовп людей і посмішки маленьких діточок. Щось в серці стислося. Не витримала, подзвонила подрузі, і ось через півгодини ми вже бігли до Шевченківського парку, наздоганяючи мітингувальників. Людей було дійсно багато, всі посміхалися, закликали до миру, до єдності. Настрій був чудовий, в повітрі відчувалась весна. Але хотіла я написати, на жаль, не про це. Після виконання гімну і вшанування пам’яті всіх загиблих, натовп почав потроху розходитися. Отож після кави і невеликого перепочинку ми з подругою рушили до зупинки через вулицю Буніна, потім повернули на Єкатерининську. Прямо на нас йшов мітинг проросійський. Переважно то були люди похилого віку, вульгарні жінки і молоді хлопці в масках. Помічаючи наші українські стрічки на одязі вони свистіли, глузували з нас і закликали вчити історію. Ми з подругою йшли мовчки, один чоловік зупинив нас і спитав : «Девушки, вы не боитесь?», я тільки сумно посміхнулась і похитала головую. Через декілька десятків метрів ми помітили шість-сім дівчат і жінок із нашим прапором, такий собі жовто-блакитний острівець. Поспішили до них. Агресивні проросійські (не можу писати це слово з великої літери, хоч вбийте мене) чоловіки підбігли до нас, один з них протягнув руку, намагаючись зірвати українську стрічку з моєї подруги: «Сними это, б…!», стало дійсно страшно. Наш маленький острівець оточили міліціонери, захищаючи від ошаленілого натовпу. Ми стояли на сходах одного з магазинів, десь 12 молодих дівчат і декілька хлопців, і співали Гімн України! Поруч тремтіла від жаху дівчина років 12-13, моя подруга допомогла їй розгорнути наш стяг і гордо підійняти його. Мені було і сумно, і моторошно, і боляче, але ми продовжували співати Гімн, не звертаючи уваги на вигуки: «Под Америку легли!», «Пошли вон, бандеровцы!», «Проституки» і набагато гірше… Один скажений дідусь біг на нас із стягом Радянського Союзу, а ми продовжували співати. І ось коли ті ж самі бабусі й дідусі почали демонструвати нам середній палець (ви тільки уявіть собі таку картину!), поливати нас нецензурною лайкою, а ми гідно стояли, не відповідаючи на провокації, я зрозуміла, в чому різниця між нашими сторонами… Той міліціонер, що стояв поруч зі мною звернувся до свого колеги: «Слушай, подвинься немного, а то флага украинского не видно. И замкни там кольцо плотнее». Ось вам і різниця – у вихованні, у повазі, у гідності. Як це взагалі можливо, щоб у рідній країні тобі радили йти в усім знайоме місце через те, що ти просто хочеш миру і єдності цієї країни?! На очі навернулися сльози, але я знайшла сили посміхнутися в їх червоні обличчя, сповнені ненавистю до всіх нас, патріотів Одеси. Мені шістнадцять. Я з Одеси, і я хочу жити в Україні – це фашизм?..Ганна Булатова

Ого народу собралось, респект
Твои фотки или интернет?

Марк Гордиенко


Одесса . Южный фронт.
Сегодня положил заявку в горисполком . Хочу на Куликовом поле отмечать годовщину Куликовской битвы. Будем ставить палатки , устраивать бои и в сентябре генеральное сражение...
Мой коллега , тоже подал заявку , что хочет на Куликовом поле устроить турнир по женскому футболу...
Менты позвонили в ужасе . Говорят , а там же эти дебилы стоят .Вдруг будут массовые беспорядки ? Я говорю , что обязательно будут...
Поэтому, запретите через суд, все эти безобразия .И уберите базу вторжения путина , на юго восток.
Завтра посмотрим...
Два эфира провел на тв . Завтра выложу.
Кстати , в логово регионалов - в горисполком , зашел в одну минуту. ...А в логово победивших оппозиционеров , мы вчера стучались полдня.
Завтра легкий день. Утром прямой эфир , следователь увд , подготовка к акции послезавтра...

молодцы одесситы!!
аж до слез тронуло..

в связи с Крымом там в этом году будет аншлаг.

Странно, я думала в связи с Крымом там в этом году будет аншлаг.

Плюс-минус приличные места в Кирилловке, со слов друзей, забронированы с апреля. Мы тоже едем на 4 дня в июне, ознакомительно . Я на Азовском море была в 16 лет последний раз))).
Затока меня вдохновила еще меньше . И это при том, что ехать нам туда на 300 км дальше, чем до Кирилловки.

Ничего не имею против Кирилловки, море там было хорошее, дети были рады. Но адаптация... мы по очереди, вчетвером, переболели (высокая температура+понос ), кое-кто и по два раза за отдых.
Наши знакомые на другой базе в Кирилловке в другое время аналогично.
Может в этом году всё будет ОК. Но как вспомню очередь в местную аптеку... Из-за чего это было, не знаю.
Ещё там солёная вода в кране не понравилась.

А мы вспоминаем Коктебель с теплом и нежностью.. Очень там хорошо, места надо знать)))

Я не думаю, что у вас была адаптация, скорее инфекция.
А про воду в кране в курсе. Все мыть буду покупной питьевой.
И вообще... не настраивай меня
Я как вспомню наш прошлогодний КоктеблЁ, так вздрогну. Вот обидно, что мое последнее посещение Крыма оставило не самые светлые воспоминания.