Що таке кохання: хімія чи високі почуття?

Кожна людина у певний момент свого життя (найчастіше в юності) запитує :”Що таке любов?” Багато хто прагне розібратися і знайти відповідь, але найчастіше просто вигадують прийнятне для себе пояснення і з цим живуть усе життя.  

Я, як і інші, замислилась над цим, але чомусь лише зараз.  Напевне, раніше мене це якось не хвилювало. Я віддавалась пристрасті, але не любила, як мені здавалося.

Любов! Яке цікаве слово! Любов – відносини, що ґрунтуються на добровільному самозреченні, як сказано. Виходить, що,  кохаючи, ми свідомо втрачаємо себе? Але ж так і є!

Одна моя знайома так закохалася у мужчину, що кардинально змінила своє життя. Пофарбувала волосся в рудий колір, що страшенно їй личив, схудла, відкрила свою справу і навчилася готувати. І що у цьому поганого? Але в той же час вона пересварилася зі своїми подругами, бо ті не подобалися її обранцю; перестала нас турбувати, тому що її обранець не розумів, навіщо це їй потрібно, якщо  у неї є він. І найгірше – вона втратила власну думку. Тепер все засновувалося на Його бажаннях та поглядах. Чесно? Це огидно.  

Я згадала це, і мені стало нестерпно боляче за неї. Втішати себе я вирішила за пляшечкою вина із задушевною подругою.  
Моя подруга Маруся (незаміжня) наштовхнула мене на цікаву думку. Ми сиділи у неї вдома, пили вино й обговорювали чоловіків та й не тільки. Тема кохання назріла сама по собі. Маруся, осушивши свій бокал і вимагаючи  повтору, заявила:

 -Я вважаю, що любов – це хвороба і дуже заразлива. А об’єкт кохання – вірус, що викликає цю хворобу.

 Я налила їй вина, закурила:

 -Уточнюй. У принципі, мені зрозумілий хід твоїх думок, але хотілося б вислухати все до кінця

Ми чокнулися бокалами, випили і вона розпочала:

 - Ось уяви собі, ти молода, красива (я червонію), успішна в бізнесі, полюбляєш повеселитися в колі друзів... і раптом! (я від напруження відкрила рота) Він.

 - Вірус? -  запитую.

 - Так. І такий, що ти заражуєшся моментально. Добре, якщо ти для нього теж вірус.  Хоча для справи це неважливо. Головне, що ти вже хвора. І почалося... Тобі весь час здається, що  ти недостатньо красива (навіть не будучи хворою на любов, я завжди про це знала). Помічаєш, що на попі з’явився целюліт, який тебе раніше не дуже й діставав. Ну, ходила в спортзал. Ну, робила масаж.

Тепер ти розпочинаєш з таким заповзяттям всі ці процедури виконувати, що тобі позаздрив  би чемпіон світу. На роботі неуважна. Можеш дві години сидіти за холодною кавою і дивитися на моніторі на якийсь незрозумілий текст і думати лише про Нього. Брати з собою кругом мобільний, хоча нещодавно постійно забувала його вдома. Дивитися на маленький екранчик з надією, що там засвітиться значок sms. Про друзів я взагалі мовчу. 

 - Хвилиночку. Що означає «мовчиш”? Ні вже, розкажи, - вимагала я.
 - Так усе дуже просто. З цього моменту їх п’яні гулянки видаються тобі чимось потойбічним. Ти думаєш тільки про Нього. Він, Він, Він... Жах. мені навіть страшно стало. 

Ми знову випили, але не чокаючись.  
 

Дивна справа. Та я за собою таке помічала. Вона у чомусь має рацію. І ми, жінки, дійсно, ставимось до кохання, як до чогось священного.

В одному зі своїх улюблених фільмів я почула таке: “Любов. Ну, це щось криваве. Але не м’ясо”. У мене від цієї фрази мурашки по спині табунами бігають. Навіть не хочу згадувати про Ромео та Джульєтту. А Анна Кареніна? А...Ой, ні, не буду.  

Але ж є й інша любов. Ми ж такі дивні звірки, що любов живе у нас від народження. Любов до батьків. Хоча ми любимо їх не тому, що вони хороші, а просто тому, що вони наші батьки. Те ж саме можна й казати про любов до своєї дитини. Ти її любиш вже тільки тому, що вона – ТВОЯ дитина. І коли цей малюк підростає і закохується, ми нічим йому не можемо допомогти, бо самі у цьому ще не розібралися. І все ж, що таке любов?

Я вирішила обговорити це питання з моїм знайомим, вислухати чоловічу точку зору.  
 - Скажи, що таке любов?
 - Психічне отруєння.
 - Яке переходить у  фізичне?
 - Місцями.
 - Мало... надто лаконічно...
 -  Ну, тоді так – гостра психічна недостатність по відношенню до певного об’єкта, яка виражається низкою психосоматичних розладів та дисонансів.

 - І тільки? І що нічого хорошого?  

 - Від кохання? Ну, в моменти насичення, тобто в момент прямої компенсації нестачі завдяки заохочувальним діям з боку об’єкту кохання настає ейфорія, яка змінюється депресією тільки – но об’єкт припиняє “погладжування” і йде фізично чи емоційно, тобто чистий наркотик з приходами, попусками та ломками.

 - Ти розумієш, що ти хворий і нічого не можеш з цим зробити. А якщо так подумати, то взаємне кохання ще страшніше...

 - Ну чому ж? Навпаки, ідеальний симбіоз двох наркоманів, з закритим циклом, проблема лише, коли цикл порушується.

 - Ну, ні… взаємне кохання – вбиває саму любов ...

 - Чому? - Перенасичення.  Це як передоз …

 - Втрачається сенс полинути за потягом, котрий рушив і який  йде назустріч?

 - Хтось має любити, а хтось давати можливість себе любити...

 - А якщо обоє дають, що буде?

 - Буде потоп, у якому двоє потонуть.

 - Ти не віриш у ідеальні рівні відносини? Адже бувають!

 - У тому й справа, що ідеальні відносини можуть бути лише в гармонії, а гармонія – це злиття протилежностей у рівних частинах. І якщо один бере, а інший дає йому – це гармонія. Але якщо обидва дають – то гармонія порушена, і про рівність відносин тут немає чого говорити.

 - Ну не знаю... у мене є приклади рівних пар, у яких все добре й без перекосів. Хоча, можливо, тільки ззовні.. чи ще якісь секрети ...

 - Ні. Хіба можна ставити в приклад інших? Ти що їх духівник і знаєш їхні справжні почуття?? Може , вони вночі грають у садо–мазо чи тихо ненавидять один одного.

 Ми не дійшли згоди. Кожен залишився при своїй  думці.

Виходить, людина кохає з надією на ейфорію взаємності, а отримує одні страждання. Адже так? Той, хто кохав, підтвердить.  

Але є ще й закоханість. Це теж один з різновидів любові.

 «Я закохувався часто, але любив раз» - так може сказати майже кожен.  Найчастіше перший статевий акт відбувається якраз у період закоханості. І якщо все було відмінно, всі задоволені, то можна сказати, що далі буде більше.

До речі, ви ніколи не помічали, що коли ви закохані, то мимоволі починаєте тупіти. Ти дурень, і ти це розумієш, але нічого не можеш зробити. Головне, щоб потім не було нестерпно боляче за свою тупість .

 Телефонує мені  моя подруга Оля. Кричить у слухавку, що закохана. Через дві години ми п’ємо каву у мене на кухні. Вона розповідає свою жалісну історію. Я починаю вірити в романтичних чоловіків. Потім вона розповідає, що сама не розуміє, навіщо вчора влаштувала йому скандал через те, що він не відповів на її дзвінок. Він пояснює, що був зайнятий (він – арт –директор нічного клубу) і не зміг відповісти. Вона не вірить. Потім вони звичайно помирилися. Ольга похлипала. Він поцілував її – і мир був відновлений. Я вислухала і запитую:

 - Дурепа?

 Вона:

 - Ще й яка. І чого я завелася?

 І це тільки квіточки.

 Закоханість іноді буває страшніша за любов. Небезпечність закоханості у тому, що ми добровільно одягаємо рожеві окуляри і з таким захопленням дивимося скрізь них на об’єкт нашого бажання. І це підштовхує нас на необдумані вчинки, які можуть потім змінити все наше життя. Віддалась пристрасті. Переспала на першому побаченні, а потім себе картаєш – я шльондра... а він прийшов, побачив, взяв. Але бувають виключення. Про це – іншим разом.

 А зараз я закохана. Ходжу в рожевих окулярах. І не хочу їх знімати, тому що дуже боюся побачити чудовисько. І якщо я кинуся  в омут з головою, то не поминайте лихом...